Ведуча.
Наша рiдна Україна,
Щедра, сонячна земля,
Ген, дорога тополина
Пролягла через поля.
До небес шатром високим
Шелестять ряснi сади,
А у них солодким соком
Наливаються плоди.
Вже промiнчики все рiдше
Обливають нас теплом.
І все швидше, швидше, швидше
Мчать хмаринки над Днiпром.
Жовте листячко осiннє
Вже кружляє у садку,
І село наше чарiвне
Квiтне золотом в танку.
Любi дiти! Сьогоднi ми з вами зiбрались у цьому залi, щоб привiтати одну цiкаву, чарiвну гостю. Ви вже добре знаєтє плоди й невтомно працi. Вгадайте, хто вона така?
Що за гостя знов прийшла
У село i в мiсто,
І калину одягла в червоне намисто?
Всi листочки в золоте знов пофарбувала,
Грушi, сливи, виноград
Нам подарувала.
Хто ж це все зробив для нас, дiти?
Дiти. Осiнь...
Ведуча. А чи хочете ви, щоб Осiнь прийшла на наше свято? Давайте-но розкажемо про неї вiршi та заспiваймо пiсню, може, вона нас почує та завiтає до нас у зал?
Небеса прозорi, мов глибiнь рiки,
Падають, мов зорi, з явора листки.
А над полем нитка дзвонить, як струна,
Зажурилась квiтка, чує снiг вона.
Довго дощ калюжi міряв,
Помарнiв осiннiй день…
Одягнувши плащик сiрий,
Не спiває шпак пiсень.
Вiдлiтай, шпачок, у вирiй,
За шпакiвню не журись.
Поживи там на квартирі,
А на весну в сад вернись.
Вже прощаються лелеки,
Бо почули зиму.
Листя жовте в край далекий
Теж хотіло з нами.
І листок малий, мов пташка,
Дзьобиком, киває,
А злiтати в небо страшно,
Крилець-бо немає.
Журавлi летять, курличуть,
Шлють останнє прощавай,
Лiтечко з собою кличуть,
Забирають в теплий край.
Ой, як жалко менi лiта
І журавликiв моїх,
Та не буду я тужити,
Бо весною стрiну їх.
Ведуча. Ось, давайте-но послухаємо, яка біда трапилась у наших дiтей.
(Пiсня «Караблики з паперу», муз. Н. Михальчук).
Ведуча.
Осiнь! Ну визволи наших дiтей з бiди!
До нас у садочок прийди!
(Звучить спокiйна музика (кришталева). Заходить Осiнь - дорослий).
Осiнь. Добрий день, любi дiти! Ой, скiльки ж вас тут!
Я лiтала над землею,
Працювала я над нею,
Жовту фарбу не жалiла,
Все красила, золотила.
Раптом чую пiснi, спiв,
Море музики, вiршiв,
Мов дзвiнок, дитячий сміх,
Захотiла й я до них.
Щось лiтала я, лiтала,
Без упину працювала,
Мабуть, трiшки заблукала,
Де ж це я, в селi чи в мiстi?
А як же воно називається?
Ведуча. Зараз дiти заспiвають тобi пiсню, i згадаєш.
Пісня «Осінь в Горностаївці»
Сл. i муз. Н. Подхалюзiної
Осiнь в Горностаївцi наступила,
В наш садочок хмаркою прилетiла,
Поле жовтим соняхом золотiє,
Кавунами й диньками багатiє.
Наша Горностаївка,
Наша Горностаївка,
Люба Горностаївка золотiє.
Сонечка гарячого вже немає,
І на морi хвилька набiгає.
Всi дерева золотом осипає:
Гарно так, що серденько завмирає.
Осiнь Горностаївку,
Осiнь Горностаївку,
Осiнь Горностаївку прикрашає.
Осiнь. Оце так! Невже я на Херсонщинi?! Швидко ж час летить. Яка прекрасна ваша Земля. Ви, Мабуть, дуже її любите, дiти?
Із душi цiлої, iз всього серденька
Люблю тебе, земля моя, земля рiдненька.
Люблю i вас, ниви мої,
Ниви колосистi, i сади вишневi,
І луги цвiтистi.
Люблю рiдну хату,
Вулицю чистеньку
Так, як люблю я батенька
Та рiдну неньку.